У час, коли в стрічці новин щоденно з‘являється інформація про те, скільки нових випадків захворювання на корона вірус за останню добу в Україні і світі, коли всі можливі експерти прогнозують глобальну економічну кризу, коли на роботі прямо кажуть або тонко натякають на те, що будуть скорочення або доведеться піти в неоплачувану відпустку на невизначений термін, коли невідомо як закінчиться навчальний семестр і як розпочнеться наступний,
коли контактувати одне з одним можна лише через монітори комп’ютерів або слухавку телефону, коли не вільно піти прогулятися в компанії з дорогими людьми чи випити кави в улюбленому кафе,
коли навіть храми порожні, а богослужіння – лише онлайн,
і коли невідомо «як довго ще все це протриває» важко святкувати свято, що називається Благовіщення.
Ми не налаштовані зараз на ніяке благовіщення. Ми або очікуємо чогось ще гіршого, про яке всі говорять, або просто ігноруємо будь-які вісті, переключаємося на щось нейтральне, бо надто вже все тисне на голову.
І тут раптом з’являється це свято – Благовіщення. Воно особливе тим, що може накладатися на різні дні Великого посту. Може поєднатися зі звичайним посним днем (як цього року), може перегукуватися з темами Страсного тижня, може навіть співпадати з Великою п’ятницею чи Пасхою. Звичайно ж, можна все списати на специфіку історичного формування церковного календаря. А можна сприйняти і як важливий урок: добра новина – це завжди несподіванка, сюрприз, до якого ми не готові, якого не очікуємо, не плануємо.
“Планую, отже існую”. Так можна було б окреслити гасло сучасної людини. Відкрийте свій Google calendar і погляньте як він виглядав ще буквально декілька тижнів тому, а скільки змін вам треба внести у нього сьогодні, з огляду на карантин. “В мене на тиждень (місяць, пів року, рік) наперед вже все зайнято” – скільки разів вам доводилося чути (чи говорити) такі фрази? Ми наче почали жити в кредит, піддавшись ілюзії, що володіємо часом. Зайнятість настільки поглинула людей, що вони не відчувають під собою землі. Вірус вразив нашу гіперактивність, наш тайм-менеджмент і змусив визнати, що ми як діти – вразливі, безпорадні, відкриті до несподіванок.
Вже багато днів поспіль мене не покидає думка, що ця самоізоляція, яка зараз зі зрозумілих причин є вимушеною, – це певний вирок для сучасної людини. Ми вже були самоізольовані, ми багато зробили для цієї самоізоляції ще до того, як вірус накинувся на нас. Він просто прийшов і вже констатував нашу самоізоляцію. Самоізоляцію від життя. Шалена гіперактивність, божевільна багатозадачність, патологічне виснаження від справ, вічне невстигання, тиск дедлайнів, карколомні плани, намагання лізти зі шкіри, лиш би побільше самореалізуватися, відстояти свої інтереси і т. д. Це все нас не відкривало, а насправді ізолювало.
Благовіщення – це вихід зі самоізоляції. Це добра новина на тлі тотальних поганих новин. Це можливість якоїсь нової перспективи, нового виміру, нового життя, можливість свободи. Щоб прийняти цю добру звістку і повірити в неї потрібна неабияка сміливість. Марія в цьому святі якраз постає перед нами як смілива людина, готова до незвичних і незвіданих Божих діянь в її житті і в житті цілого світу.
Хай це свято допоможе нам відкрити новий подих Життя, яке перевершує всі кризи і катаклізми, і надихне нас діждатися світанку чогось нового і прекрасного.
